Євген Коновалець народився 14 червня 1891 р. у с. Зашкові, що на Львівщині, у родині греко-католицького священника. По закінченні народної школи вчився в українській Академічній гімназії у Львові, з 1909 року студіює право у Львівському університеті, який закінчив 1914 р. У сьомому гімназійному класі Євген -- активіст таємних студентських гуртків „Сокола". Пізніше стає секретарем Львівської „Просвіти", представником студентів у ЦК Української Націонал-Демократичної Партії. Вже тоді він відкидає облудні ідеї „з чужого поля" марксизм, соціалізм, космополітичний інтернаціоналізм тощо, рішуче виступає проти москво-фільства та польського засилля в Галичині.

У липні 1910 року заарештований у гучній справі „процесу 101 українського студента" у Львові. Місцеві поляки називали його „новітнім гайдамакою", українці -- „впертим Євгеном".

З 1912 р. він на службі в австрійській армії, отримує ступінь хорунжого (лейтенанта), ініціює створення студентського товариства для військового вишколу під назвою „Січові Стрільці". Коновалець був ідейним провідником „Січових Стрільців". Коли розпочалася війна, його було покликано до служби у 35 полк „Крайової Оборони".

У квітні 1915 року Коновалець бере участь у боях на горі Маківці. Там потрапляє до російського полону, згодом його переводять до табору полонених у Царицині. Звістка про революцію лютого 1917 року викликає у нього велику радість: упав московсько-царський режим, в Україні -- українська влада - Центральна Рада.

На початку липня 1917 року Коновалець вибирається до Києва, де зустрічається з Миколою Міхновським. У Києві він створює Стрілецький Курінь. У грудні 1917 року в Стрілецькому Курені налічувалося близько 500 багнетів. Коновалець рішуче бореться за здорові основи української армії, у своєму Курені він вводить жорстку військову дисципліну, виступає проти „солдатських рад", партійництва у війську, виборності старшин.

18 січня 1918 року московсько-большевицькі війська розпочали наступ на Україну. 28 - - 29 січня у Києві розпочався більшовицький бунт. Авангард Української Армії — Січові Стрільці придушили заколот і надали можливість Центральній Раді завершити переговори у Бресті.

Під час повернення уряду і військ УНР до столиці першими ввійшли в Київ частини Січових Стрільців під командою Є. Коновальця. Після реформи, проведеної урядом Гетьмана Скоропадського, Курінь було розформовано. Згодом у районі Білої Церкви Коновалець розпочинає формування нового Куреня як частини регулярної армії.

Після федеративної грамоти Гетьмана про злуку з Росією Є. Коновалець бере участь у збройному виступі проти уряду. В бою під Мотовилівкою 18 листопада 1918 року його Курінь знищив більш як 600 російських чорносотенців. Після встановлення влади Директорії Коновалець різко виступив проти „отаманщини", проти пробільшовицьких тенденцій багатьох тодішніх керівних діячів. Курінь 27-річного полковника Коновальця скоро виріс у Дивізію, далі у Корпус (20 тисяч вояків) Січових Стрільців, який став найдієздатнішою частиною армії УНР.

Коли представники Галичини запропонували Січовим Стрільцям покинути Наддніпрянщину і йти захищати Львів від поляків, Є. Коновалець і Стрілецька Рада заявили, що „шлях до вільного Львова веде через вільний Київ". Коновалець засудив договір Української Галицької Армії з біло-московським генералом Денікіним як „повторення Переяславського договору". 6 грудня 1919 року армія УНР переформовується з регулярної на партизанську, формально розв'язується й частина Січових Стрільців. 7 грудня поляки роззброїли Корпус, старшин інтернували.

У таборі для інтернованих Коновалець думає про подальшу організовану активну боротьбу. З'їзд Відпоручників Українських Військових Організацій, З'їзд Українського Студентства, Збори „Молодої України", заходи для скликання Всеукраїнського Конгресу — все це полковник Коновалець проводить під гаслом українського націоналізму.

1920 року було створено Українську Військову Організацію (УВО) - революційну силу збройного підпілля, котру очолив Євген Коновалець. У червні 1921 року він повертається в Галичину і бере на себе безпосереднє керівництво Організацією. Завданням націоналістичної організації він вважає не лише збройно-революційний опір, а й поглиблення ідейно-політичної революції серед найширших кіл українського народу.

3 — 7 листопада 1927 року покликано до життя і чину Провід Українських Націоналістів, а 29 січня — 3 лютого 1929 р. на І Конгресі Українських Націоналістів шляхом злиття УВО й інших українських націоналістичних організацій (СУНМ, ЛУН та ін.) створено єдину, всеукраїнську, надпартійну, революційно-підпільну Організацію Українських Націоналістів. Головою Проводу ОУН одноголосне визнано полковника Євгена Коновальця. Він рішуче береться за пропаганду української справи. Основою визвольної боротьби полковник бачить революційний шлях і безоглядну орієнтацію на власні сили.

„Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба".

Євген Коновалець готує старшинські кадри, для чого при Начальній Команді УВО, а згодом при проводі ОУН був створений Військовий Штаб, що слідкував за військовим вишколом членства УВО-ОУН. У той час ОУН розгорнула найактивнішу діяльність у Галичині, але Коновалець опікується й розбудовою підпілля на Наддніпрянщині. Навесні 1938 року він, перебуваючи у вимушеній еміграції, готує план конспіративної поїздки у Східну Україну, де на той час існувало близько п'яти центрів революційно-підпільної організації.

Є. Коновалець писав: „Прийде час, і не словами будемо з'ясовувати суть невмирущої стрілецької ідеї".

23 травня 1938 року в місті Роттердамі (Голландія). Московський агент „Валюх" передав йому пакет, який у призначений час вибухнув. 28 травня відбувся похорон полковника Євгена Коновальця.

Доцільно сьогодні звернутися до тих засадничих принципів, на яких будував Коновалець ОУН, до тих його політичних заповітів, котрі так бездумно сьогодні знехтувані нащадками.

Не можемо не подивляти з відстані років його прозорливість і виваженість: „Які підходи, міркування й методи до визвольної акції в поодиноких українських угрупуваннях не були б, на кого згадані угрупування не орієнтувались би й на чию допомогу вони не чекали б, - одно для всіх українців, оскільки вони не фантасти чи злочинці, мусить бути ясним: відновлення й закріплення Української Держави є, буде й мусить бути найбільш важливим моментом нашої боротьби."